Віра Артамонова (1925–2016) прожила життя, у якому тісно переплелися два світи: медицина і поезія. Її шлях пролягав від госпіталю воєнних років — до керівних посад у медицині, від першої публікації у «Робітничій газеті» — до десятків поетичних книжок, які читали дорослі й діти.
Цікаві факти Фронтова юність. У 16 років вона вже була медсестрою у військовому госпіталі. Першим її університетом стали перев’язки та порятунок поранених. Медицина після війни. Закінчила Київський медінститут (1946). 43 роки працювала в системі охорони здоров’я, очолювала лікарні, поліклініки, санаторії, працювала у 4-му Головному управлінні МОЗ. Наука і поезія. Авторка 6 наукових медичних праць і понад 10 поетичних збірок. Вона довела: лікувати можна і ліками, і словом. Письменницький дебют. У 1961 році надрукувала перші вірші. Далі вийшли книги: «Суцвіття» (1965), «Травневий дощ» (1970), «Непочата вода» (1979), «Просто осінь» (1990), «Лицарі і Мадонна» (1999). Дитячі книги. Створила історії, які дарували дітям доброту й усмішку: «Колючий м’ячик» (1979), «Малий» (1984), «Сонечко казало правду» (1989), «Бляшаний півник» (2008). Громадська активність. Депутатка Київради (1953–1954), наставниця школярів у ліцеї «Лідер», активна учасниця Ради ветеранів письменників та жіночого руху. Визнання. Членкиня НСПУ з 1982 року. Нагороджена кількома медалями, зокрема «У пам’ять 1500-річчя Києва». Останні роки. Відійшла у вічність 9 грудня 2016 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі.
Життєве кредо: «Я радію і сміюся, красі дивного світу молюся…»
Її історія — це подвійний спадок: врятовані життя і натхненні рядки. Віра Артамонова нагадує: добро і талант сильніші за час.
